У гостях в найбільшої сільської церкви України

Непевно, небагато в Україні великих церков, де кількість членів за тисячу. Ще у великих містах можна знайти такі громади, але чи є сьогодні «тисячні» церкви в селах? Якщо вдасться знайти — вам пощастило. Адже реальність така, що кількість сільських жителів постійно зменшується. Не так багато сіл із кількатисячним населенням. За інформацією Інституту демографії та соціальних досліджень, щороку зникають близько двох десятків сільських населених пунктів. Головна причина цього — люди виїжджають на роботу. А війна лише прискорила цю тривожну тенденцію.

Аби віднайти «тисячну» громаду п’ятдесятників, ми вирушили на Полісся, на північ Рівненської області. Із давніх-давен цей край відомий великою кількістю віруючих. Пам’ятаю, як 2009 року вийшов сюжет у серії телепередач «Україна насправді» про п’ятдесятників рокитнівської Карпилівки. У ньому йшлося про життя великого села, де половина жителів — віруючі люди. Тут церква теж досить велика — понад 800 членів, а ще десятки молоді, декілька сотень дітей. Проте наразі вона не найбільша. Церква в селі Кідри Вараського (колись Володимирецького) району поправу може вважатися «тисячною», адже нараховує вона аж 1005 членів.

Коротка історична довідка

Євангельське вчення в села, розташовані над річкою Горинь, прийшло 1921 року. Люди слухали проповідників, читали Біблію, сперечалися й просто спілкувалися. А першими проповідували тоді Мануїл Васильович Кібиш та Іван Несторович Павлюк. На початку 1924 року євангельська громада села Кідри реєструвалася разом із громадою села Тутовичі, однак уже наступного — мали власну реєстрацію, і громада нараховувала 100 членів. Старшим був Роман Бузян, який виконував служіння диякона (пресвітером уважався А. Біруль із Сарн). Відразу ж побудували молитовний будинок.

А коли 1927 року селами Сарненського повіту стрімко ширилася проповідь про хрещення Святим Духом, євангельські християни села Кідри радо її прийняли. Наступного року старшим громада обрала Тихона Тоюнду.

Після 1947-го в церкві став формуватися хор. 1959-го — М. В. Кібиш передав служіння своєму синові Д. М. Кібишу.

Перші служителі церкви

Збудований дім молитви служив вірянам аж до 1991 року. За весь період лише двічі, під час війни та після приходу радянської влади, він був замкнений на декілька місяців. Влада різними способами намагалася його зруйнувати, перешкоджала в проведенні хрещень. Наприклад, у 1977 році напередодні священнодійства водного хрещення один тракторист за наказом влади злив у озеро хімікати після обробки картоплі.

Однак церква жила, постійно росла та утверджувалася в Господньому Слові. Із приходом незалежності можливості для проповіді дуже зросли, настали сприятливі умови для будівництва нового молитовного будинку, євангелізацій.

Тепер служіння старшого пресвітера громади виконує Сергій Іванович Кібиш.

Церква сьогодні

Нас зустрічає великий, просторий будинок. Пресвітер розповідає, що якраз завершують його реконструкцію та розширення, де згідно з проєктом вміщатиметься до півтори тисячі осіб. Хоча вистачає й теперішнього, бо навіть на ранковому недільному зібранні всіх зібрати ніколи не вдається: хтось у від’їзді, хтось із сім’ї залишається з маленькими дітьми вдома, а хтось хворіє.

Для ефективного керівництва громадою тут служать два пресвітери та 13 дияконів. Служіння церкви не обмежується лише зібраннями. Церква виконує активну євангелізаційну роботу в навколишніх селах, підтримує шістьох місіонерів.

Друге, на що звертається увага — спів хору. Їх тут аж п’ять! П’ятдесятники загалом співучий народ. Отож, і в Кідрах, окрім хорів, організували ще п’ять музичних гуртів, а для праці з хором задіяли 13 регентів.

Поліські сім’ї зазвичай багатодітні, тут трьома дітьми нікого не здивуєш. Високий рівень народжуваності позитивно впливає на розвиток села, а церкви особливо. Оцініть самі: тут 500 дітей, 450 із яких відвідує заняття в недільній школі! Чи має майбутнє таке село, така церква? Так. Звісно, праця з дітьми та виховання вимагають значних зусиль. Найперше, відповідальність лягає на плечі батьків, які прагнуть виховати нащадків у християнському дусі. Церква допомагає цьому, задіявши аж 56 учителів і побудувавши 16 класів для недільної школи.

Рушійна сила церкви — молодь. Побудьте на ранковому зібранні, то побачите, що молоді тут багато. Сергій Іванович називає приблизне число — чотири сотні. Каже, що на кількість молоді дуже впливають заробітки. Не сидить нині молодь у селі: хтось їздить працювати в міста, хтось — навчатися. Однак, молодіжні служіння в Кідрах завжди численні різноманітні й цікаві. Тут вам і зібрання з участю молоді, і співанки, і відвідування хворих, і вивчення Божого Слова, і спілкування.

Маючи такий потужний ресурс, громада ще до початку повномасштабного вторгнення регулярно надавала допомогу постраждалим. Сестри печуть хліб, ліплять вареники, заготовлюють консервацію; брати їздять на схід, доставляючи допомогу цивільним та військовим. Таких рейсів лише за останні два роки було здійснено десятки, а допомога надавалася ще з початку 2014 року. Для наближення перемоги працюють спільно зі всім селом, відкривши в спортзалі загальноосвітньої школи пункт волонтерства. Староста села, до речі, теж вірянин п’ятдесятницької церкви.

За рік спільними зусиллями церква хрестила 40 людей. Такий показник звичний для громади. А ще щороку тут народжується півсотні дітей, які в майбутньому займуть своє місце в Церкві Христовій.

Про те, як жити в селі, де більша частина населення віруючі, ми запитали в старшого пастора Сергія Кібиша.

«Села, де більшість жителів — віруючі, живуть значно краще. У нас і серед невіруючих моральні стандарти вищі, ніж у інших селах, вони певною мірою притримуються норм нашої поведінки. Якщо настає неділя, наприклад, то в нас ніхто дров не буде рубати» — каже служитель.

Якось у село Кідри приїхав віруючий чоловік із іншої місцевості, та й каже: «Я думав, що тут уже немає п’яниць, але вдалося побачити, як один лежить під парканом». Побутує ще й такий вислів серед людей: «Тут (у цьому селі) залишилися або одні штунди, або п’яниці».

Мене зацікавило ще, як ідуть справи з одруженням у церкві. Адже при такій великій кількості молоді, а це понад 400 осіб, зникає всяка потреба їздити десь по інших церквах у пошуку другої половники, чи не так? Вибір великий — бери кого хочеш, а ще й зі своїх, із тих, кого добре знаєш. Але Сергій Іванович мені заперечив: «Тепер молодь дуже мобільна, багато їздять із наших і багато приїжджають до нас. Тому одружуються не лише на односельчанах. І в цьому не бачу нічого поганого. Головне, аби любили одне одного та разом палко служили Господу».

У Кідрах, як і в інших селах, роботи всім не вистачає. А якщо правильніше сказати, то її взагалі немає. Люди молодого й середнього віку змушені їздити на заробітки в міста України, у Європу. Ті, хто залишився, обробляють землю, працюють у теплицях, мають власні пилорами, комбайни. Люди працьовиті, село охайне, дехто навіть будується, а отже — село розвивається.

Аналізуючи минуле, оцінюючи теперішнє, можемо окреслити хороші перспективи на майбутнє громади. Навіть у складні часи Бог був зі Своїм народом. Церква постійно зміцнялася й росла. Бог додає спасенних і буде це робити й далі… А через успіх церкви благословення матиме й село. Через міцні села міцною буде й країна.

Аби тільки закінчилася війна…

Олександр ГЕНІШ,
Рівне-Кідри

Благовісник, 1,2024